Презентація фільму “Дисперсія” та дебют новаторського жанру «Аудіовізуальний перфоманс сповідь»
26 жовтня 2019 року на території мистецького простору Izone пройшла презентація дебютного авторського фільму "Дисперсія", режисерки, сценаристки і актриси Марії Саулко. Короткометражний фільм відноситься до новаторського жанру «Аудіовізуальний перфоманс сповідь», придуманого самою ж авторкою. Фільм знятий за підтримки Українського Культурного Фонду. Робота над проектом триває понад два роки.
Сам захід був названий так само як і фільм. Пов'язано це з тим, що атмосфера і зміст була перенесена на сам захід і кожен з виступаючих отримав свій унікальний досвід торкнувшись до нового масштабу своєї ж справи і моменту власного тріумфу. Так само і для глядачів захід був наповнений новими відкриттями і теплом.
Глядачі мали змогу переглянути виставку робіт авторки: картини і записи, що виникали в процесі роботи над фільмом.
«Я хотіла створити її саме такою і жоден з наявних вже жанрів не описував цю форму достатньо точно. Якось до мене прийшло це сполучення слів, і я зрозуміла, що це справді в точку. Моя дивна натура дуже любить зациклювати періоди життя в певний зміст і візуал. І це переливається на все що я роблю і що мене оточує. Період «Дисперсії» для мене поки найсильніший період життя і виглядає він отак. Рада розділити його з вами.» - розповіла Марія у інтерв’ю.
З її ж слів - "Дисперсія" - це життєва ініціація, втілена в абстрактних образах. Вона супроводжувалась отриманням унікального знання, що було направлене на пошук відповіді на питання: "чому ми робимо те, що робимо?". І відповідь є. Вона вражає, наповнює і зцілює."
«Такий період був потрібен для внутрішньої роботи перенесення підсвідомого відчуття того, що хотілось передати у конкретну свідому картинку. З реальними інструментами для щасливого існування серед людей. Ці інструменти - це мислеформи, до яких я так довго намагалась дістатись.» - розповідає Марія.
Презентація закінчилась оплесками, та відвертою розмовою про два роки важкої, але захоплюючої праці над фільмом. Далі глядачів запросили на психологічний тренінг Христини Стецюк. Знайомство авторки з якою відбулось прямо в процесі зйомок, а перша розмова наповнила короткометражку притаманним їй тепер змістом. Кадри цієї розмови є у фільмі.
«На підготовку до лекції я витратила 5 років виснажливого навчання, практики і самозмін і близько 20 хвилин на побудування та акредитацію (власну перевірку) плану того, що відбуватиметься. Маю бачення, що все почате матиме чудове продовження. На благо!» - Христина Стецюк.
Після фуршету глядачі мали змогу послухати виступу композитора фільму Дениса Петришина. Пісню якого авторка слухала близько року під час роботи над сценарієм, що безумовно вплинула на гармонійний симбіоз картинки і звучання самого фільму. В процесі виступу на сцену увірвався актор фільму Іван Власенко з барабаном і доповнив виступ новим звучання.
Сам Денис потім розповідав, що спочатку обурився від такої несподіванки, але якраз побачене у фільмі дало йому змогу прийняти ситуацію і помітити наскільки здорово вони насправді звучать разом. Потім до них приєднався звукорежисер фільму з шейкером і почав танцювати. Як прокоментував це потім композитор «Ну вже якщо чоловік раптом сам танцює на сцені, то все йде просто здорово». І Денис вже у складі тріо завершив свій виступ під бурхливі овації задоволеної публіки.
Продовженням музичного вечора стала містерія виступу музичного гурту Mystery Train. Учасники нещодавно переїхали до Києва та привезли з собою глибоке звучання, що втягувало і давало змогу глядачам відчути цей світ по-новому, заглибитись в справжнє. І пустити власне тіло в танець.
«Дякуємо усім, хто разом с нами медитували та молилися за здоров'я нашої планети, за чистоту наших сердець!» - Mystery Train.
Завершилась подія дуже емоційно та феєрично. Марія Саулко, автор фільму "Дисперсія" повідомила:
«Приїхавши в Карпати я ходила по етнофестивалю зі звукорежисером Марією Іващенко у пошуках глибоких, прадавніх, змістовних звучань. Якими можна було б наповнити другу частину фільму.
В результаті вона сказала, що напевно я надто ідеалізувала це місце. І я мусила визнати правдивість цього. І хоч ми і натрапили на кемп гурту, все що я про них тоді знала – це те, що мені подобається як вони виглядають, як і про що говорять, дехто з них взагалі грав у шахи…були в них деталі, які мене заціпили.
З матеріалом з Шипоту (назва фестивалю) я провела понад рік, розбираючи і монтуючи його. І коли підійшла потреба дозняти шматочок, наче відтворивши атмосферу фестивалю, я дуже захотіла тих самих людей знайти. Їм ця ідея також відгукнулась. Мені сказали що можливо вони будуть з музичними інструментами. Але я ніяк не очікувала, що це будуть такі глибокі звучання етно інструментів, сакрального характеру, які я так і не знайшла на Шипоті. Таким чином друга частина фільму наповнилась звучання етно інструментів, а захід – феєричним, сакральним фіналом.»
