Інтерв’ю з Аліною Бухтіяровою, режисеркою української комедії «Бурштинові копи»

Прем’єра пригодницької комедії «Бурштинові копи» стала однією з головних кіноподій цієї осені. Режисерський дебют у повнометражному кіно молодої української режисерки Аліни Бухтіярової виявся цілком вдалим. Комедія сподобалась глядачам, а головне - в ній, попри шаблонний сюжет, присутній наш особливий український менталітет і наш унікальний український гумор. Про те чому вона вирішила стати режисером, про цілі які ставить перед собою, чому любить жанр комедії та як музика допомагає їй у творчому процесі Аліна Бухтіярова розповіла в ексклюзивному інтерв’ю YummyMovie.org.

Аля, режисура традиційно вважається чоловічою справою. Відомих жінок-режисерів можна перерахувати буквально на пальцях. Проте Ви обрали цю професію. Чому саме режисура і чи не боїтеся зневажливого ставлення до себе з боку колег-чоловіків?

- Коли я вступала в університет, на мій курс взяли порівну дівчат і хлопців, 7 на 7, а майстром мого курсу була Ірена Рудіна, теж жінка, тож таких думок в мене не виникало, від слова зовсім. Я не мала упереджених думок, з приводу того, що я жінка, і можу не реалізуватись в професії, тому і не притягла підтвердження цього у своє життя.

Я взагалі йшла в професію, як чистий лист, я хотіла бути актрисою, хотіла вступати на акторський курс, але Лариса Смушкова, з якою я займалась акторською майстерністю, порадила мені вступити на режисуру. На той момент мені було 16 років і я майже нічого не знала про цю професію. Я довірилась внутрішньому голосу і в мене вдалось вступити на режисуру, хоч я 11 років вивчала китайську мову у школі. Мій тато плакав, коли я все-таки вступила на режисуру, а мама підтримувала. І мені було в кайф, якось в мене все виходило легко в навчанні, і зараз я розумію, що то було дуже важливе і правильне рішення.

Мені пощастило з колегами, і жінками і чоловіками, і я не стикалась з поганим ставленням через стать. І чоловіки продюсери, і жінки продюсери давали мені шанс, допомагали, вчили, і коли я була ще зовсім молода і зелена, і зараз. Був один випадок, коли дуже досвідчена актриса намагалася налаштувати і акторів, і групу проти мене, але це майже єдиний випадок.

А як ставляться чоловіки-актори до того, що на знімальному майданчику ними командує дівчина? Якщо раптом виникає конфлікт, Ви можете виявити твердість характеру та переламати ситуацію силою чи використовуєте для врегулювання проблеми інші методи?

- Режисер, незалежно від статі, завжди має бути сильним і впевненим, тому, що за ним стоїть велика команда, яка теж має вірити у матеріал і результат.  Більш того, екран завжди показує тільки те, що показує, і коли мені намагаються нав’язати компромісну локацію, або ставлять мало часу у графіку на важливу сцену, я завжди думаю про те, що на екрані буде тільки те, що на екрані. Після виходу серіалу або фільму, глядачу все одно, що в тебе було мало часу, що в тебе не було нормальної локації, або, що актор був хворий, чи не в настрої. Тому я завжди намагаюсь стояти на своєму до кінця, а далі діяти по ситуації.

З акторами звичайно часто виникають спірні ситуації, спочатку я стараюсь донести до актора свій задум, пояснити своє рішення, в 99 процентах випадків мені це вдається. Якщо актору категорично не лягає мій задум, але він налаштований на роботу, ми шукаємо компромісний варіант. А буває, що актори приносять супер круті рішення, які ми одразу беремо в роботу.

Я рідко кричу, тому, що для мене це прояв слабкості. Але, кажуть, що моє обличчя в такі моменти, замість тисячі слів. Поставити на місце можу, стати суровою можу, але не більше, спочатку я все одно спробую знайти підхід. Моя головна задача - зробити так, щоб усі отримували насолоду від процесу, і вийшов той матеріал, що відповідає моєму задуму.

Я все роблю з позиції Любові, актори це відчувають, і в більшості випадків чесно намагаються виконати усі задачі, і навіть дякують за те, чи інше рішення сцени.

Я ніколи не відчувала у свій бік, якихось упереджених ставлень, як до жінки-режисера, мені довірили зняти поліцейську комедію, і це одне з найкращих підтверджень того, що в українському кінематографі має цінність особистість, а не стать. До речі,  я можу нарахувати мінімум три класних режисерів жінок в Україні, і це тільки ті, чиї роботи я дивилась, я впевнена їх набагато більше. Як і режисерів чоловіків. Україна дуже багата талантами країна.

Зйомка музичних кліпів – це для Вас просто спосіб заробітку чи можливість реалізувати якісь творчі ідеї? І яку роль у вашому житті грає музика?

- В підлітковому віці,  я подивилась кліп Тіни Кароль на пісню «Выше облаков», він мене надзвичайно вразив, і я пам’ятаю, що з того моменту, я почала постійно фантазувати на тему кадрів до пісень, це було в мене такі хобі, просто фантазувати кадри під музику, але тоді я ще не розуміла, як в мені це працює. Розуміння з’явилось, коли я прийшла в професію.

Музика мене надихає, я завжди коли придумую рішення сцени, спочатку слухаю музику у тому ж настрої,  що і сцена, і рішення самі приходять до мене.

Музика не конкретна, але дуже точно задає настрій, і в цьому її кайф, тому і кліпи знімати дуже цікаво, можна нескінченно фантазувати, і не виправдовувати деякі речі, чого не можна допускати в серіалі, або фільмі. Наразі, я зняла лише один кліп, для гурту «Пацики з Франека», але мені дуже подобається знімати музику, я сподіваюсь на подальший розвиток в цій сфері.

Чим Вам близький жанр комедії? І в яких ще жанрах Вам хотілося б спробувати свої сили як режисера?

- Комедія мене змінила, я мріяла знімати комедії, але моя душа довгий час вимагала драми, я обожнювала фільми Звягінцева, коли вчилась в університеті, я навіть реферати по його фільмах писала, могла переглядати його фільми нескінченно. Я наче і не була у депресії, але якось мені так світ бачився більш в темних кольорах.

 А потім, чи то життя моє змінилось, чи не знаю, як так вийшло, я запала на комедії, я сама перед собою озвучила своє бажання знімати комедії, почала дивитись багато комедій, брала участь участь у створенні «Скаженого весілля» та «Зустрічі однокласників», як другий режисер, а потім до мене самі прийшли і «Бурштинові Копи», і серіал «Моя улюблена Страшко». І я цьому щаслива.

Моя найбільша любов – жанр драмеді – нехай багато, хто каже, що такого жанру не існує, але я добре розумію різницю, між комедією і драмеді. Наше життя – це суцільна драмеді, є комедійні сцени, є драматичні, і вони тісно переплітаються між собою. Саме життя  надихає знімати в легкому жанрі, не завжди легкі події в житті персонажів. Круто, коли глядач пізнає себе у героях, і в горі, і в радості.

Що стосується інших жанрів, то я  ставлю перед собою ціль попрацювати у всіх жанрах, мені цікаво абсолютно всі жанри, в мене велика жага до професії, до розвитку, і до пізнавання професії в найширших її проявах. Зараз є величезна мрія зняти мюзикл і детектив.

Як почалася ваша співпраця зі студією «Мамахохотала»?

- Вперше ми почали працювати разом, якраз над фільмом «Бурштинові копи». Іван Букрєєв і  Роман Мартиненко - продюсери фільму, познайомили нас усіх, вони часто працюють в команді зі студією «Мамахохотала».

В той момент, коли я приєдналась до проєкту, сценарій вже був написаний, він мені одразу сподобався і тому я дуже переживала, щоб фільм відбувся саме зі мною. Можу сказати, що і Ваня Мелашенко, і всі актори цієї студії дуже талановиті, працьовиті, амбіційні люди, і з ними приємно і легко працювати,  і також є чому повчитися. Вони круті партнери, у розвідку я б з ними пішла, і кіно знімала б і далі.

Як з'явилася ідея соціального проєкту «Країна сонячних зайчиків» та з якими почуттями Ви працювали над ним?

- Ідея з’явилась в голові у Жені Яновича, він її «пітчив», і виграв грант, і саме у створенні концепту цього проєкту я не брала участь.

Це дуже крута ідея, тому я мріяла, щоб він мене запросив. І він мене запросив зняти два соціальних ролики. Я отримала сценарій, внесла мінімальну кількість правок і знімала. Один ролик був про захист тварин, а інший був про донорство крові, але в ньому закладено набагато більше сенсу, ніж здається.

Соціальна тематика мені дуже близька, тому, що відео може впливати на глядача і вибір режисера, з яким матеріалом працювати і, що нести у світ своїми роботами дуже важливий. Хотілося б частіше говорити з глядачем на такі теми, про які не часто говорять у комерційних зйомках. Я завжди за створення відео, яке може допомогти людям ставати людянішими й добрішими. Зайдіть на ютуб подивіться, це чудовий проєкт.

Якби Вам сказали, що Ви у свій фільм можете запросити будь-якого актора та будь-яку актрису з будь-якої країни, то кого Ви обрали б?

- Віталій Салій, Фіббі Волер Брідж, Джуд Лоу, Вінсен Касель, Іра Горбачова, Зендея.

Що було найскладнішим під час роботи над комедією «Бурштинові копи»?

- Не можу сказати, що було складно, от чесно. Фізично так, бували складнощі, коли треба було вставати от третій ранку, щоб встигнути на схід сонця, коли треба було працювати вночі. Ті складнощі, що виникали, були цікавими задачами, які потрібно вирішити. І ми їх вирішували. В кіно тих складнощів з кожного боку вистачає, то сонце сідає, то актора треба відпускати, то режисер з оператором кадрів багато придумали (посміхається).

Найскладнішим моментом було те, що в нас був обмежений час на зйомку, а в цьому кіно хотілось реалізувати дуже багато ідей, на повну. Є навіть одна погоня, яку довелось вирізати ще на стадії сценарію, ми з оператором Тімом Аврамчуком навіть її розкадрували, і я до сих пір мрію її зняти, але я впевнена - час для цієї сцени ще настане. 

Також довгими виявились пошуки локацій, вони мали в собі виконувати багато функцій, і ми виїздили достатній кілометраж, перш ніж знайшли ідеальні місця для зйомок, особливо, що стосувалось села. Ми сідали в машину,  і часто просто їхали, дивились навкруги, бачили хорошу локацію, а потім наш локейшен, або директор групи йшов до людей й кричав через паркан  «Добрий день, можна у вас кіно знімати», і що найдивніше, часто люди легко погоджувались на зйомки. Але всі складнощі нівелювались тим, що мені було дуже, і дуже цікаво, в мене була крута команда, і продюсери дуже чесно робили все, щоб реалізувати мої творчі задуми.

У «Бурштинових копах» явно проглядається момент наслідування аналогічної голлівудської кінопродукції. Сюжет про копів-напарників, з яких один крутий, а другий досить простий хлопець, є класичним кіношним штампом. Доповнити цю історію чимось новим та оригінальним досить складно. Проте Ви взялися за цей фільм. Чому? Що Вам сподобалося в ньому і що вдалося додати свого, індивідуального?

- У світі достатньо фільмів, що повторюють ідеї та змісти один одного, використані стандартні схеми драматургії, схожі запропоновані обставини. І це не погано. І так, це не секрет, що у світі подібні історії існують.

Мені захотілось розказати таку історію саме про нас, по-українськи. І ви знаєте, я чула деякі відгуки від глядачів, просто поки стояла в черзі, про те, що круто, що ворота проламує трактор, що місце, куди заселяють головного героя, схоже на будинок в селі, який ми звикли бачити в наших селах, що музика звучить українська, що реалії наші. В цьому і є особливість нашого кіно.