Про те як створюються костюми для героїв історичних фільмів, якими навичками повинен володіти художник з костюмів, та яка подальша доля історичних кінокостюмів у ексклюзивному інтервь’ю сайту YummyMovie.org розповіла Антоніна Белінська, лауреатка національної кінопремії «Золота дзиґа» у номінації «Найкращий дизайн костюмів»

Антоніна, розкажіть, будь ласка, якими базовими навичками обов’язково повинен володіти художник по костюмах?

– Художник з костюмів повинен чітко уявляти як буде об’ємно виглядати не тільки актор у костюмі, але й як буде виглядати загальна композиція в кадрі. Це дуже важливо. Тому я вважаю, що насамперед художник з костюмів повинен мати художню освіту. Плюс – дуже чітка самоорганізація. Особиста самоорганізація і самоорганізація роботи у команді.  У нас робота дуже структура, дуже швидка і насправді досить складна. Але чітка самоорганізація керівника команди дозволяє швидко та якісно виконувати всі поставлені перед нами завдання. Звичайно ж у художника з костюмів повинно бути також відчуття стилю. Але, напевне, це вже вроджена риса. Цьому навчитися неможливо.

А як саме Ви прийшли в цю професію?

– Народилася я в Кам’янець-Подільському. І я все життя, ще з дитинства мріяла бути художницею-модельєром і з початкових класів школи я до цього готувалася. Я кожен рік малювала цілі альбоми колекцій. Тому коли я закінчила школу, у мене не було вагань – де я повинна далі вчитися. Тому після закінчення школи вступила до Київського університету технології та дизайну, де вчилася за спеціальністю «Художнє моделювання одягу».  Тобто я маю відповідну освіту. Але насправді я не можу сказати, що це я – прийшла у професію. Можна сказати, що так вийшло, що саме професія мене обрала. Так сталося, що свого часу я стала працювати асистентом художника з костюмів, мені сподобалась ця сфера і я в ній залишилася. І саме тут я змогла повністю самореалізуватися. Хоча я собі не ставила цілей працювати саме у кіно.

Ви згадали про керівництво командою. Наскільки я розумію, над створенням костюмів для якогось фільму працює велика кількість людей. І зараз саме Ви є керівником такої команди на проекті й виконуєте саме адміністративні функції по контролю  та координації дій усіх членів команди?

– Це не зовсім так. Насправді завдяки тому, що у мене дуже класна і високопрофесійна команда то все в нас працює як добре налагоджений механізм, я можу собі дозволити бути саме художницею. Тобто сама адміністративна частина не займає у мене багато часу. У мене є асистенти, у мене є супервайзери які саме і беруть на себе велику частину адміністративної роботи. Звичайно, я мушу контролювати бюджет, де й як використовуються гроші, бо я несу за це глобальну відповідальність. Але саме тому, що в нас є велика довіра в команді і кожен знає за яку ланку він відповідає і виконує свої обов’язки без додаткового контролю, у мене є час, щоб займатися саме творчими моментами. У мене дуже класна команда і я вдячна кожному її члену за їх роботу. Це правда.

А взагалі у Вашій команді скільки людей працює?

– Під кожен проект я здираю окрему команду в залежності від завдань і специфіки і масштабності проекту. Але в мене є, якщо так можна сказати, постійний кістяк, десь 5-6 людей, з якими я можу без проблем «закрити» потреби якогось невеликого проекту. А на більш масштабні проекти, такі як «Захар Беркут», безумовно ми збираємо велику команду. Тобто статичної кількості людей в моїй команді немає. Та я знаю кого можна запросити на кожен новий проект в залежності від його специфіки. Тому команду ми збираємо без проблем і кожен член цієї команди дійсно є дуже класним спеціалістом у своїй області.

Команда Антоніни

Скільки комплектів однакових костюмів шиється в середньому для одного головного героя на проекті. Крім того, як я розумію, якщо це фільм з трюками, костюми ще потрібні і для дублера?

– Це все також залежить від проекту. Наприклад на серіалі «Козаки. Абсолютно брехлива історія», для головного героя Івана,  якого грав Юрій Дяк, ми шили по чотири «дубля» кожного костюма для нього і для його дублера. Звичайно, один-два костюми – це каскадерський комплект. І один, або більше комплектів ми готуємо для актора. Мінімально – так. Але якщо в цей день нам потрібно акторських дублів більше, а каскадерських – менше, або каскадер в цей день взагалі не знімається, то у актора може знадобитися навіть три комплекти костюма. А на «Захарі Беркуті» у мене будо навіть сім «дублів» костюмів для головного героя Максима, якого грав Алекс Макніколл. Але я можу сказати, що на сучасних проектах більше проблем з костюмами, ніж на історичних.

Наприклад, коли я працювала на проекті «Мажор», перша частина якого свого часу знімалася в Україні, то було дуже багато проблем з тим, щоб сучасний ВІП-костюм головного героя виглядав у кожному дублі пристойно. Зберегти зовнішній вигляд саме сучасного одягу в дублях, як це не парадоксально, дуже важко. В історичному – там завжди є фактура. Там завжди фактурою можна «добивати» якісь моменти, щоб глядач не помітив якихось «накладок» з костюмом, якщо він десь трохи зіпсувався, порвався, або був запраний. То в бізнес-стилі подібні речі дуже важко приховати у кадрі.

Можу припустити, що для того, щоб пошити  костюми для якогось історичного фільму Вам потрібні певні знання, щодо цієї історичної епохи. Не плануєте отримати додатково ще й історичну освіту?

– Звичайно, що кожен окремий проект змушує мене вивчати особливості побуду цієї історичної епохи, але отримувати спеціальну історичну освіту я не планую. Мені це не потрібно. Зазвичай для цих цілей наймаються історичні консультанти з якими я тісно співпрацюю. А ще одна з моїх улюблених частин роботи – це походи у бібліотеки та фонди і запасники музеїв. І я працюю там не просто з літературою, а безпосередньо з самими фондами, з нотатками етнографічних експедицій. Це мене дуже захоплює, бо там можна знайти дуже багато цікавої інформації яку навіть в книжках не знайдеш і яку тобі навіть історики не зможуть надати. Цю інформацію можуть надати тільки ті люди, які самі працювали «у полі» в таких експедиціях.

Наскільки точно ви намагаєтеся відтворити костюми тієї епохи, в якій відбувається дія фільму? Чи дозволяєте собі «відійти» від історичних реалій?

– Потрібно розуміти, що перш за все я саме художниця з костюмів, а не історик. І саме як художниця я залишаю за собою право стилізувати художні образи, тому що основна задача художника з костюмів не зробити документально-історичне кіно, а зробити красиву «картинку», допомогти зробили такого персонажа, щоб люди в нього повірили. І щоб всі персонажі композиційно гармонійно виглядали в кадрі. Тому художники з костюмів повинні дуже плідно і тісно співпрацювати з художником-постановником картини й з оператором.

Були у Вас якісь курйозні випадки, пов’язані з костюмами?

– Звичайно і дуже багато. На «Захарі Беркуті» у нас була задум, що герої навіть улітку ходять в одягу з елементами хутра. Це не тільки красиво і фактурно виглядало у кадрі, але й було цілком доречно, бо в Карпатах у горах теплий одяг міг стати у нагоді навіть і літом, а хутро було одним з самих доступних для місцевих жителів матеріалом для виготовлення одягу.  І Андрій Ісаєнко у нас у 40-градусну спеку ходив у хутряній комізельці й шерстяних штанях.

Ми всі йому дуже співчували, бо йому дійсно у цьому одязі було дуже жарко, тим паче, що в нього ще й перука була но голові. Та Андрій мужньо терпів і тільки після закінчення зйомок висказав нам як йому було жаркувато зніматися у такому костюмі. І зараз, коли ми знову працюємо на якомусь проекті він мені зразу каже: «Тоню, я тебе благаю, будь ласка не влягай мене більше у хутро».

Багато історій буває, коли на знімальному майданчику губиться якийсь елемент одягу і всі його потім шукають. У мене на «Сторожовій заставі» був подібний випадок. Мані тоді один колекціонер дав для зйомок реальний кульчик 13-го сторіччя. Він був дуже у гарному стані, ми тільки зробили для нього кріплення – спеціальну кліпсу, щоб він вільно одягався, тому що актор, який його носив не захотів проколювати вухо. Ми цей кульчик дуже сильно берегли тому що він був один і мав дуже велику цінність. Під час зйомок всіх сцен боїв він дуже добре тримався на вусі в актора. А потім під час однієї зі сцен, де герої просто обідали за столом, актор повертає голову і цей кульчик злітає і десь губиться на землі. Всі були тоді просто у шоці. За секунду дали команду, щоб всі зупинилися на майданчику, щоб не дай Боже хтось випадково на нього не наступив. Ми дуже довго його потім шукали, тому що там на землі була солома і ще якийсь дрібне сміття, але все ж таки знайшли. Але попереживати тоді довелось.

З чого у Вас починається робота над костюмами до нового проекту?

– Коли я починаю тільки но розробляти костюми для кожного персонажа, я собі уявляю, як він ходить, як він розмовляє. Перед тим як сісти за малювання ескізів у мене не менше двох тижнів іде на те, щоб у голові уявити як може виглядати цей герой. Я наділяю всіх майбутніх персонажів якимось рисами характеру людей, яких я знаю особисто. І коли я вже чітко можу представити собі цього персонажа, представити його манеру поведінки в різних ситуаціях, тільки придумувати для нього костюм. Якщо просто вдягати людей у заздалегідь пошиті костюми, то герой у кадрі не буде мати своєї особливої енергетики  та індивідуальності.

Бувало так що в один день зйомок на акторові був один одяг, а у другий – якийсь інший? А потім глядачі, наприклад, бачать як на екрані в одному епізоді сорочка у героя міняє колір, або на голові у нього раптово з’являється капелюх.

– У нас таких ляпів не буває. Ми працюємо по спеціальній документації, по «монтажкам». Це теж дуже цікава частина роботи. На кожного актора заводиться окрема тека і коли актор іде в якусь сцену він обов’язково фотографується на початку сцени і в її кінці. Якщо в цій сцені відбувається якась трансформація з костюмом, кожна пляма, кожний відірваний ґудзик – все це нотується, щоб потім можна було точно відновити саме такий вигляд костюма. Тому що, наприклад, сцену №22 можуть знімати в перший день зйомок, а наступну сцену №23 будуть знімати через місяць. І костюм актора у цій сцені повинен виглядати саме так, як він виглядав на виході з попередньої сцени, щоб лінійно все склалося у кадрі органічно.

Ви також вдягали й героїв серіалу «Кріпосна» в якому було дуже багато дійових осіб. Як вдалося пошити для них таку кількість досить складних костюмів?

– На цьому проекті були три різних періоди. Серіал знімався блоками  і я працювала на другому блоці. Костюмів було дійсно дуже багато і частину з них було орендовано. Ми їх привезли з Праги. Щоб Ви собі могли уявити масштаб – це були цілі фури костюмів, які ми везли в Україну спеціально для цього проекту. Але для головних героїв костюми шили спеціально піл кожного персонажа. І ще ми міксували. Наприклад, якщо сукня була вже пошита для героїні, то верхній одяг під неї підбирали з орендованих варіантів. У нас були не дуже великі строки для підготовки, тому просто не було часу на всіх пошити окремі костюми.

Яка подальша доля костюмів після завершення проекту? Костюми з деяких історичних фільмів часто передаються в дар музеям. Наприклад, обладунки, які носив герой Гіта Леджера у фільмі, пізніше були передані як дар Лондонському музею кіно. А куди відправляються Ваші костюми після закінчення зйомок?

– Доля наших костюмів дуже проста – вони залишаються у власності кіностудії, або компанії яка фінансує проект. Далі кіностудія може також здавати їх в оренду, або використовувати під час зйомок інших проектів. Наприклад костюми з «Захара Беркута» використовувались потім для зйомок україно-словацького фентезі-серіалу «Слов’яни». Я, це розуміючи, намагаюсь робити складнокомплектовні комплекти костюмів, щоб потім, у разі потреби, інший художник з костюмів міг взяти окремі елементи різних костюмів і зібрати з них свій костюм для якогось іншого проекту. Завдяки цьому вони набувають індивідуальності і не зчитуються як костюми з іншого фільму.

А якщо акторові сподобався якийсь елемент костюму або реквізиту. Він може собі його забрати після зйомок на згадку?

– Якщо він сам так вирішив, то звичайно що ні. Але якщо він дуже хоче, то ми можемо спробувати домовитися з продюсерами, щоб йому цей костюм надали у подарунок. Наприклад після закінчення зйомок «Захара Беркута» британський актор Олівер Тревена попросив, щоб йому подарували срібні кульчикі, які спеціально виготовлялися для його героя Богуна. Звісно, що йому ці кульчики подарували й Він забрав їх з собою. А після серіалу «Козаки» я знаю, що всі хлопці забрали собі кульчики, яких для зйомок було виготовлено досить багато.

ДОВІДКА

Антоніна Белінська  – відома українська художниця по костюмах, яка спеціалізується на історичних кінопроектах. Зокрема саме вона одягала героїв фільму «Сторожова застава» та серіалів «Кріпосна» і «Козаки. Абсолютно брехлива історія». А за створення костюмів до історичного екшену «Захар Беркут» Антоніна Белінська була відзначена національною кінопремією «Золота дзиґа» у номінації «Найкращий дизайн костюмів»