Інтерв’ю з Дмитром Вівчарюком, про хобі, українське кіно та театр
У багатьох відомих акторів є якесь своє унікальне хобі: Сільвестр Сталлоне малює картини, Том Генкс збирає печатні машинки початку ХХ-го сторіччя, Френсіс Форд Коппола займається виноробством, Квентін Тарантіно любить грати в старі настільні ігри. А український актор Дмитро Вівчарюк намагається проводити вільний час з металошукачем в руках, в пошуках якихось старовинних речей. Про своє незвичайне захоплення, а також про те, як йому вдається в кіно і театрі грати абсолютно різних героїв Дмитро Вівчарюк розповів у ексклюзивному інтерв’ю для YummyMovie.org.
Дмитре, я знаю, що Ви любите ходити з металошукачем і шукати якісь цікаві історичні речі. Тобто Ви - «чорний археолог»? Вибачте, якщо я Вас образив цим запитанням.
- Ні. «Чорні археологи» - це люди, які здебільше копають по могильниках, по різним похороненням: військовим, середньовічним, скіфським. Роблять вони це для збагачення. А в мене це дійсно «любительське хобі» – пошук з металошукачем. Я роблю це не для власного збагачення. Я заробляю собі на життя іншим способом. Мені просто взагалі цікава історія. А пошук якихось історичних речей - це дуже прикольна штука. Ти дивишся карти, де колись були поселення, вивчаєш історію, шукаєш якісь історичні факти. Тому я знаю місця, де можна знайти щось цікаве. Хоча в нас в Україні де не копай – можна наштовхнутися на якусь цікаву історичну річ. І необов’язково що вона коштує великих грошей. Здебільшого трапляються якісь дрібнички. Але ж це дійсно історична річ, якій багато років. І коли ти береш її у руки, то начебто доторкаєшся до історії.
Мені здається, що у нас в Україні вже все «перекопали» і майже всі артефакти з землі підняли.
- Ні. В землі є ще дуже багато цікавих речей. Знате, є така штука, до речі доказана наукою, що земля «дихає». Кожен раз коли відбуваються перепади в температурі в землі робляться тріщини й вона завдяки цьому поступово «виштовхує» на поверхню різні дрібні металеві предмети з глибини. Тому можна пройти з металошукачем по якійсь території, щось там знайти, або навпаки – не знайти нічого, а через кілька років повернутися у цю місцевість і виявити під час пошуку щось нове. У мене такі випадки траплялися. Також після оранки на полі можна знову щось знайти: наконечники для скіфських стріл, монети, патрони, якісь прикраси. Для мене дуже важлива сама атмосфера пошуку. Я дуже люблю їздити в Чернігівську область, в Черкаську область – там дуже гарні місця і там було дуже багато поселень. А зараз там чисте поле. Їдеш собі по полю, дихаєш свіжим повітрям, милуєшся краєвидом, аж тут у навушниках - «пік-пік-пік». Починаєш копати, а там якась пряжечка, або пряслице.
У Вас дома велика колекція подібних «трофеїв»?
- Ви знаєте, у мене немає бажання все це зберігати, збирати якісь колекції. Знайшов, помилувався і комусь подарував. Наприклад торік я знайшов три срібних денарії, а зараз у мене жодного з них немає. Я їх роздав. Їх зараз без проблем можна купити й так на подарунок, але сам факт, що сама я їх знайшов вже додає якоїсь особливості цим монетам. Я без жалю роздаю свої знахідки знайомим. Повторюсь, що для мене мої знахідки не мають якоїсь грошової цінності. Мені подобається сам процес пошуку, а самі знахідки дають можливість більш глибоко дізнатися про історію рідного краю. Коли ти дивишся на монети, яким більш ніж дві тисячі років, ти взагалі не розумієш: як можна було їх карбувати без сучасної технології?! Там видно найдрібніші деталі: кожну літеру, кожну рисочку. Словами ці почуття важко передати.
Тобто Вас це Ваше хобі спонукає серйозно займатися якимось історичними дослідженнями?
- Безумовно! Ти підіймаєш якусь монетку, або фрагмент якогось предмету і починаєш думати: «А що воно таке?" Лізеш в інтернет, шукаєш відповідну інформацію, а там сотні статей. Кидаєш інформацію і фото на відповідні історичні форуми й народ починає обговорювати, що це таке і для чого його використовували наші предки. Я якось знайшов медальйон який був зроблений з якогось чорного металу і на якому ледь-ледь можна було розгледіти двох невеличких тигрів. Почали на форумі висловлювати припущення, що це за прикраса і мені один чоловік дав посилання на статтю в якій згадувалися аналогічні прикраси. Виявилось, що подібні амулети робили язичники, які ще до християнства вклонялися богам природи: Сонця, Вітру, Грому.
Якщо Ви такий досить освідчений в історичних питаннях то, мабуть можете під час фільмування історичних фільмів, на які Вас запрошують як актора, ще й консультантом бути?
- Ні. Я не настілки освідчений, щоб давати якісь розгорнуті рекомендації стосовно певних історичних епох. Так, приблизно щось «накидати» можу, та краще я залишуся актором, а консультують справжні фахівці. Ви знаєте у мене зібралося багато дрібних срібних речей, або фрагментів якихось срібних прикрас і під час зйомок серіалу «Козаки. Абсолютно брехлива історія» наш костюмер Єгор Клімович виплавив з них для мене копію справжньої срібної київської гривні. Це копія, але вона повністю ідентична гривні епохи Київської Русі. Так що під час фільмування за подібні речі: одяг, зброю, прикраси, побутові речі повинні відповідати відповідні фахівці: гримери. костюмери, історики. У них це вийде набагато краще.
Тоді давайте побалакаємо про Вашу акторську кар’єру. На мій погляд, Ви дійсно унікальний актор. Я б назвав Вас людиною з багатьма обличчями – Ви можете зіграти як 18-річного парубка, так і 60-річного дідуся. Як Вам вдається зовнішньо перевтілюватися в людей різного віку і різного соціального стану?
- Для мене візуальний образ персонажа це одна із самих важливих речей під час підготовки до ролі. Навкруги стільки багато різних цікавих людей! І коли я ходжу по вулиці, їду в метро, я завжди придивляюсь до людей, які мене оточують, підмічаю у них якісь особливості. Я у церкві дивлюсь, як люди моляться, а священники ведуть службу. На вулиці я придивляюся, як поводяться безхатьки. На якихось тусовка, дискотеках, підмічаю, як люди розслабляються. Я просто ходжу і «списую» цікавих персонажів. Тобто спочатку я працюю саме над візуальним образом персонажу, а далі шукаю пластику, підбираю голос. коли актор фактично грає самого себе і з серіалу в серіал не змінюється ні зовнішньо, ні внутрішньо – мені це не цікаво.
А яке для Вас саме цікаве перевтілення було на екрані, або в театрі?
- В театрі у виставі «Скрипаль на даху» у мене дуже цікавий персонаж Мотл Камзол. Для мене це був цікавий процес перевтілення в цнотливого єврейського хлопчика, який згодом стає чоловіком і приймає рішення одружитися. Хоча там напевне більш характерне перевтілення, а не зовнішнє, але мені ця роль дуже подобається. Хоча над зовнішністю я також працював: пейсики собі крутив, кіпу вдягав, окуляри підбирав. Знаєте, у мене обличчя універсальне. На ньому можна все що завгодно «намалювати» (сміється). Вуса наклеїв – козак, окуляри надягнув – єврейський хлопчик. У фільмі «Довбуш» я взагалі мольфара граю, який був в загоні Довбуша. У цьому році повинні закінчити його фільмування і він вийде на екрани. У мого героя там і вуса, і довге кучеряве волосся. Так що впізнати мене буде важко навіть тим хто мене добре знає. А ще у цьому році на екрани вийде комедія «Зірки за обміном», в якій у мене дуже нетиповий персонаж. Думаю, що після прем’єри цього фільму у мене з’являться своєрідна аудиторія прихильників (сміється). Я там такий епатажний та харизматичний, такий відкритий і щирий… Також цікава робота була над образом. Признаюсь чесно, я цього свого персонажа «списав» з одного знайомого актора. А якщо серйозно, то це цікаво коли ти різний. Коли ти пробуєш, «приміряєш» на себе різні образи. Це круто! Мені часто пропонують грати бандюганів, наркоманів, оперів, якихось харизматичних героїв. Я погоджуюсь, тому що це цікаво. Для мене це «кайф» спробувати зіграти когось, в кого ще не перевтілювався.
Я до речі був у захопленні від Вашого перевтілення у Гаріка Корогодського у виставі «Як витратити мільйон, якого немає». У гримі Ви безумовно дуже схожі на нього у молоді роки.
- Це була одна з перших моїх великих антреприз. Її поставив Тихон Тихомиров за мотивами книжки Гаріка. Він її якось інтерпретував, щось своє додав, але у нас все було дуже близько до першоджерела. Коли ми готувалися до цієї вистави, я ще навчався на четвертому курсі університету. У мене як раз дружина була вагітна, а я постійно бігав на ці репетиції. Мого початкового тексту у мене було 93 сторінки! І текст дуже складний. Гарік дуже крутий, я його дуже поважаю. Він творчий прагматик. Він не просто бізнесмен, який заробляє гроші. Він робить це креативно. А пише він так, що читати його цікаво, але запам’ятовувати дуже складно. Але воно того коштувало і мене після цієї вистави стали запрошувати до інших антреприз. Так що це для мене дійсно знакова роль і я вдячний долі, що вона трапилася в моєму житті. Ми цю виставу грали багато років в Києві, в Дніпрі, в Одесі. В Ізраїль нас з нею запрошували. Зараз через епідемію коронавірусу «кататися» з антрепризами й грати перед наполовину заповненими залами - невигідно. Але як тільки карантин скасують ми знову будемо її грати.