Привіт, мій зацікавлений читач! Сталась зі мною чергова життєва магія. Хай слова «чергова» не нівелює слово «магія» у вашій уяві, це лише константа мого сприйняття дійсності.

«Вітаю, вас відібрано для участі в інтенсиві Lacky Casting»… вже сам факт, що тебе обрали у вісімку учасників з понад 200 кандидатів – викликає відчуття захвату і що не даремно ти в професії. Водночас з‘являється величезне відчуття відповідальності. Це був той понеділок, коли дійсно почалося щось нове. Лофт студія, ранок і жменька нових незнайомих людей. Вступне «розкажи про себе» і озвучка особистої мотивації участі.

Мене завжди цікавить особиста мотивація людей, які проводять затратні, маштабні заходи безкоштовно. І це дуже цінно в обидві сторони, коли твоєю «оплатою» є відслідковування і озвучка особистісного результату. Ще цінніше, коли в особистій мотивації організаторів є передача певної традиції.

В першій половині дня був акторський тренінг, другій – бесіда і робота з кастинг-директором.

Стараюсь «підсушити» своє резюмування, переповнене вдячністю серце пручається вставити своїх п‘ять копійок, та хай це речення і буде тут для того, щоб воно відчуло трохи уваги і заспокоїлось.

День I

Першого дня зв‘язку між тренінгом і подальшою роботою перед камерою здавалось не було. Можливо тому, що свідомо не поставила собі завдання відслідковувати. Проте для мене був важливим один інсайт… усвідомлення штамповості мого бачення слова «режисер» і «актор», і намагання все життя себе під це бачення прилаштувати.

Дивно, але факт… кругом нас літає безліч істин, які не торкаюся нашого розуміння. Бо ці істини можуть війти в наші голови, тільки коли вони там же і народяться. Хоча із середини моя самобутність вже є і тим і тим (режисером і актором). Різниця в тому лиш, що актор – це творчість по темі, яку тобі дають, а режисер – творчість по темі, яку ти даєш собі сам. Але і в тому і в тому випадку – це твоя творчість. Імхо. Я зараз про ситуацію, коли займаєшся цими речами за покликом, а не фінансовою потребою. З того моменту для мене режисер – це той хто знімає, актор – той, хто знімається. А всі «що саме?», «як саме?» – те, що йде від твого нутра.

Таким чином, в перший же день я отримала відповідь на своє внутрішнє питання… Напевно тому, що озвучила його при знайомстві. Про «йде від твого нутра». Як же дізнатись як виглядаєш справжній ти, той світ, що в тебе всередині?

На наступну думку мене надихнула Оксана Суханова, що була у нас в перший день. Треба взяти завдання і просто слідкувати яким способом, в якій формі, з яким наповненням ти його виконуєш, відслідковувати свою рефлексію. Ось і все.

Це не завжди просто, бо якщо в цій справі немає практики, то часто ми починаємо «придумувати», а не «слідкувати» за тим що з нас виливається. Як на мене – це основна проблема починаючих режисерів, які тільки роблять свої перші спроби і насильно намагаються змусити себе придумати щось «ні на що не схоже», замість того, щоб почути це своє «нутро», яке ні на що не схоже апріорі.

Особливо, коли одразу після школи йдеш навчатись на режисера, в тобі багато неприйняття та ідеалізації і виливати особливо то нема що… Нам було дано передзавдання, описати персонажів по двох сценах. І кожен з нас описав один і тих же персонажів по-різному, кожен з нас описав себе. Таким чином, що б ми не відрефлексовували, щоразу ми говоримо про себе. Навіть я зараз поки це пишу… думка про змушування себе придумати щось «ні на що не схоже» це я виходить про себе писала?

Таа нііі :)…

Звісно ж про себе…

Перед камерою в мене вийшло по-різному, від стадії «растешь на глазах» до заціпеніння. Було дуже дивно, що з‘явився той стан перед камерою, коли ти наче не тут і серце починає кудись бігти, Думала, що давно позбавилась цього.. З‘явився…напевно «зажим» це правильно назвати. Стало цікаво детально розібратись від чого це і головне – як контролювати, вчасно позбавлятись.

Думаю, по-перше, це щоденна робота з тілом і перед камерою, щоб це стало знову звичкою, по-друге… знайти спосіб позбавлятись, якщо раптом з‘являється надмірне хвилювання. Також дуже запам’яталась і сподобалась ідея Оксани про обов’язковість акторського коуча на майданчику. Може навіть напишу щось окреме на цю тему «чому це обов‘язково».

Оксана Суханова

День II

На другий день я вже справді відчувала зв‘язок тренінгу і роботи перед камерою. Особливо запам‘яталась вправа зі сном персонажу. Потрібно було згадати пісню, якусь із самого дитинства. Помалу перетворитись на дитину, що засинає в матері на руках і побачити сон свого персонажу. Піднялись дуже особисті речі, які помогли стати з персонажем одним цілим. Те, що найцінніше в нашій професії і що треба «берегти і стерегти» як сказав нам Ігорь (Ігорь Аронов – ведучий інтенисиву, хоча я б швидше назвала його нашим майстор курсу на ці 4 дні).

Зустріч на другий день була з Ольгою Любаровою. Головні моменти, які я записала для себе це те, що на пробах в кастингу найважливіше – це змінюватись від дубля до дубля. Коли роль можна зрозуміти двояко, то можна підготувати різні варіанти персонажу. Це наприклад, коли дали сцену без додаткової інформації, де персонаж може як фліртувати, так і, наприклад, погрожувати. Шоуріл у нас в основному непотрібен, він більше для міжнародних проектів. Момент, який особливо втішив: у кастинг директорів є скидка на те, що на самопробу у вас була година, а не хоча б два дні. І чомусь сильно сподобалась фраза «боль нада взять».

Ольга Любарова

День III

На третій день тренінг спрацював дуже чітко, правда не там де треба.

«Як у тебе з англійською?»… якийсь період гіперінтенсивного вчення для феєричної перездачі екзамену в університеті було фантастично, зараз… ну… таке… «нормально»… прозвучало майже впевнено. Хіба я могла не прийняти цей виклик? «Просто Алла Самойленко підібрала для тебе сцену, вона англійською.» вона підібрала її для мене і це вже на завтра. Мушу впоратись.  (було це вранці дня «два»). Ігорь скинув сценарій…10сторінок!? Англ.тексту!? На завтра!?

А ні… лише одна сцена з них, 4репліки 🙂 Але щоб їх зрозуміти треба детально всі 10 прочитати. З перших реплік персонажів закохуюсь в цей сценарій. Чим глибше йду в історію і свого персонажа, тим більше захоплююсь людиною, яка в мені його побачила. Це якась магія сприйняття ближнього, через бачення ним «прихованого» тебе, але дуже-дуже справжнього. І прийняття цих твоїх тіньових сторін. За це я і обожнюю кіно…та і мистецтво взагалі: всеприйняття, немає хорошою/поганого – а є цікава особливість. Навіть безособистісність – це особлива особливість. Мистецтво – це приймати життя у всьому об’ємі. Долати вибірковість мислення. Друга ночі і я нарешті дочитала цих 10сторінок вдруге, виписала всі деталі, які можна розбирати для об‘єму персонажу. Ну а 4репліки… їх вивчити буде зовсім не проблема вранці. А ранок видався вааажкииим. І 4репліки іншомовного тексту нуу це таки не те, що я роблю (Робила) кожного дня, нажаль. Якщо в тексті є незнайомі тобі вирази, то вчити їх треба окремо і дуже-дуже детально, аж поки не ввійде в автомат і ти зможен не думати про них, а відслідковувати свої відчуття для того, щоб бути живим у кадрі.

Було шкода, я дуже добре «набрала» свого персонажа на тренінгу в першій половині дня. Це були фантастичні вправи на пізнання свого персонажа, його походки, його голосу, його в різних формах і ситуаціях, в тварині, перегляд його життєвої історії та ін. Вже тоді відчула що я або будую персонажа, або згадую ті англійські вирази. А значить в мене є обідня перерва, щоб з цим впоратись. І як типовий герой нових тенденцій побудови героя 21 століття, я з цим не впоралась….

Був момент, коли намагаючись записати їх в свій мозок я відчула майже паніку. Я зайшла в зал і побачила, що Марк (наш оператор) вже поставив камеру. Я стала перед нею і почала програвати сцену. І отут стався момент де я помітила оцей зв‘язок тренінгу і роботи перед камерою… (вранці на тренінгу ми робили вправу на внутрішній імпульс. Суть в тому, щоб тримати увагу на внутрішньому імпульсі і середовищі одночасно, а тоді злитись з ним і діяти вже як одне ціле.)

Так от, стою я перед камерою і розумію, що не йде у мене той текст. Внутрішній імпульс автоматично наростає, він дає мені енергію, щоб вирішити цю проблему. Я забігаю в нашу умовну «гримерку», де всі учасники курсу спокійно працюють над своїми персонажами, забігаю зі словами «Народ, треба допомога! Хто говорить на англ.добре!?» Всі руки одномоментно показали на Роба (Роб Фельдман), одночасно з тим, як він героїчно встав. (Ну добре, принаймні в моїй голові це виглядало так).

«Роб, як мені спростити цю фразу!?»

«Ем, ніяк» …ну клас.

АЛЕ, він зачитав мені її з потрібними акцентами!

І спрощувати її вже було непотрібно.

Окей, залишалось щоб мій артикуляційний апарат запам‘ятав її до автоматизму. Потрібен «тренаж» повторів…як казала моя перша вчителька матиматики. На що я і потратила весь час, що у мене залишився.

Для роботи перед камерою я визвалась першою «поки тримається все в голові» і в цьому була моя тотальна помилка.

Виходити, коли не відчуваєш готовності і сидіти на місці, коли аж кипиш всередині. О таак, як же я це в собі «обожнюю». Назву це «рухатись порожньою оболонкою» і «зажимати благодатний вогонь», щоб фіксанути в собі ці явища.

Отак, найцікавіший персонаж який мені коли небуть траплявся, готовність купатись в цьому безкінця і заскок в мізках зійшлись в одному місці і часі. І текст взяв мене в свої обійми і міцненько тримав, не давши дихнути життю всередині себе…)

Вже тоді вирішила для себе, що обов’язково її перепишу. Тому ось:

Відмітила для себе якусь особливу точність і м‘якість у роботі Алли. Це викликає захоплення. Мабуть це просто досвід, але після того матеріалу, що вона знайшла для мене я була дуже схильна захоплюватись майже всьому (а може і без «майже»), що вона нам давала 🙂 Занотувала такі штуки:

Важливіше йти за внутрішнім імпульсом, а не тим що записано в сценарії. Наприклад, якщо прописано «кричить», а ти не відчуваєш, що виходиш на крик – не кричи. Бо тоді буде цілісність. А цілісність – це надзвичайно важливо.

Вибираючи актора – шукають в першу чергу персоналіті. Проби – це в професії найважче і головне – дати зрозуміти хто ти. В серіалах зніматись необхідно (!), але треба розуміти де як грати. Феєрично і моторошно, коли людина дивиться трошки вище, чи трошки нижче камери. Сильно, коли людина говорить важливі, незвичайні, моторошні речі без звинувачень. Коли знімаєш самопробу з двома партнерами, то розмісти їх по обидва боки від камери… (оце для мене було неочікувано, бо від інших кастинг-директрів я чула протилежну думку). Ще в якийсь момент мене накрило від захвату того, що відбувається навколо, хто мене оточує і моєї до того причасності і в мене потекли сльози… «тонкосльоза» 🙂 Зафіксувала для себе ще таку думку, що катарсис – це оргазм від взаємодії з реальністю. Ну… це вже моє вербальне творіння. А стосовно нотаток зі слів Алли Самойленко, продовжимо:

Діалекти і суржики – це твоя особливість, яку треба любити і цінувати, використовуючи в потрібний момент, приписуючи до повноцінних навичок. Також, важливо правильно транслювати свій типаж. І в нас часто буває така ситуація, що актриса з потужним комедійним потенціалом, а трансляція в неї на епізоди в серіалах.

Алла Самойленко

День IV

Нам не дали тексту. Алілуя. Супер, можна просто бути собою. На тренінгу дуже запам‘ятались гра з шкарпетками і кидання предмету (вправи на реакцію і невербальну комунікацію, партнерство і відчуття один одного). Дуже цікава і важлива штука. 

Недавно в мене кинули сирною піцою, … ну так якось вийшло 😀 і я її раптово для себе самої спіймала цілою і неушкодженою! 🙂 Це, я вам скажу, вартує будь-яких зусиль!

Далі була парна робота. Відчуття партнера по Мейзнеру. Я працювала з Сашою (Олександр Іванов) в парі, в якийсь момент відчула, що він наче за стіною, ніби щось його блокувало. Про що і сказала на перериві. В той день в нас була Тетяна Симон. Вона працює найбільше з авторським кіно. І що неочікуваного з її слів було для мене, так це те, що при підборі актора буває запитують його глядацький досвід і те, як він ставляться до подій в країні. Часто кажуть «актор має бути тупим», повна нісенітниця, цікавий актор – це в першу чергу цікава особистість.

Ходити на проби (тут про відношення до цього) – це як ходити на роботу, чи репетицію. Важливо вміти водити машину. 3 дні на підготовку самопроби, чи проби – це можна назвати нормою. Якщо говорять, що треба терміново, то варто запитувати в чому терміновість. І можливо, по-факту дати 3 дні на нормальну підготовку – це зовсім не проблема в данній ситуації, тому треба запитувати. А буває, що треба на сьогодні, і це справді треба записати прямо зараз. Існує період підготовки до самопроби і період існування в ній. Якщо сцена сльозлива, то варто розкачегарити себе півгодини, годину до запису, тоді заходити в кадр – і стримувати сльози, щоб уникнути ефекту «награла на три зарплати» (класичні драматичні страждання в кадрі).

Ми робили з Танею проби по принципу «Порожніх сцен» (рандомний зафіксований текст, проба парна, є певні обставини для кожного актора і ситуація, далі – імпровізація).

Для роботи Таня обрала в пару мене і Сашу (було 4 пари). Мабуть тому, що в нас співзвучні імена. Перед камерою я знову відчула ту штуку з першого дня «коли ти наче не тут і серце починає кудись бігти».

Прекрасно, я хотіла це пропрацювати… що ж саме мені зробити? Рішення якось родилось само собою.

Я зосередилась на відповіді на питання «Що я в цій сцені хочу?» і також почала в голові просто називати все, що бачила довкола: «стілець», «камера», «Саша», «плейбек», «Таня»…і це спрацювало )) Відчула спокій, свободу і готовність працювати на повну силу. Ніби дала зрозуміти мозку, що ми на місці і все нормально. Деякі уточнення по обставинах і ми почали грати. Таня зупинила. Нема контакту. Саша щиросердечно зізнався, що грав щось надумане заздалегіть в своїй голові, а не те що відбувалось тут і зараз і попросив кілька секунд налаштуватись. Я не знаю, що саме він використав (було б насправді дуже цікаво дізнатись), але далі гра пішла як по маслу, в чистий живий кайф.

Мені дуже сподобався цей вид проб, бо найповніше розкриває тебе справжнього. Щоб зіграти іншого персонажа, потрібно його «набрати», попрацювати над його нюансами. І якщо хороший актор типажно потрапляє в нього, то він звісно ж зуміє «набрати» і наповнити цього персонажа. А такий вид проб дозволяє зрозуміти «базу», емоційну реактивність, природню органіку актора.

І ще така нотаточка для дівчаток: йдучи на проби до Тані не кажіть, що ваш улюблений фільм – «Амелі» 😉 Не питайте чому, просто оберіть щось інше )

Якщо розмірковувати, що б я додала до курсу…додала б кілька днів, хоча б 10 і напевно фіксація проміжних результатів. Мені здається було б ефективно щодене маленьке мінірезюме «що відслідковував-що отримав». Це б і дало розуміння майстру курсу, про ефективність і дію вправ і ще більше зафіксувало б увагу учасників на проживанні процесу.

Після четвертого дня жменька близьких людей пішли святкувати завершення спільного шматочку життя, а потім кожен пішов аналізувати свій досвід.

Тетяна Симон

Хочу висловити шаленну подяку:

Нашому майстру на цих 4 дні Ігорю Аронову, культурному менеджеру Ярославу Черепушко,
кастинг-платформі Dreamcast та Асоціації кастинг директорів України.

Кастинг-директорам: Оксані Сухановій, Ользі Любаровій, Алі Самойленко та Тетяні Симон.
І моїм фантастичним 4х денним одногрупникам: Робу Фельдману, Олександру Іванову, Артем Каратаєву, Вадиму Куценку, Мар’яні Стороженко, Оксані Стринадюк та Єлизаветі Цілик.

Я справді щаслива, що саме такі люди з’явились в моєму житті і що ми з вами маємо такий фантастичний шмат спільного життя.

Курс-інтенсив Lucky Casting проводився за фінансової підтримки Український культурний фонд, у партнерстві з Ukrainian Association of Casting Directors, порталом DreamCast та лабораторним проектом Ігоря Аронова Actor Without a Cover.