В київській кіношколи “Ukrainian Film School” відбулася онлайн-зустріч з Девідом Армстронгом – оператором всіх фільмів “Пила”. Адміністрація школи підготувала короткий конспект лекції.

Найкращий спосіб навчитися робити кіно – це дивитися багато кіно. Наприклад, Стівена Спілберга сильно надихали фільми Джона Форда 40-60х років. Його фільми сильно вплинули на Спілберга. Тобто для навчання важливо дивитися кіно, так само як і спілкуватися з тими, хто його створює. Я часто раджу, особливо операторам-початківцям, дивитися кіно з вимкненим звуком.

Кіноіндустрія – це люди. Ти знімаєш фільм разом з людьми, у тебе люди в кадрі, і цей фільм потім теж дивляться люди. Тому в цій індустрії дуже важливі стосунки. Найуспішніші фільми, на яких я працював, мали режисера, який об’єднував команду та прислухався до їхньої думки. Якщо твоє режисерське бачення – єдине, що ти береш до уваги, то ти навряд чи будеш успішним.

Ваш фільм завжди базується на грошах та часі. Аби зняти перший фільм “Пила”, у мене було 18 днів, один мільйон доларів та 5 днів предпродакшну. Тому не було ніяких особливих референсів, обговорень, я майже не зустрічався з режисером до зйомок. Майже всі мої рішення по світлу були схожі на спробу “вижити”. Поки ми знімали сцену в одному приміщенні, гафери готували наступне. Я майже ніколи не міг прогнати сцену з різним видом освітлення. Тому вибрав досить нейтральне освітлення для всіх сцен, які потім пройшли через кольорокорекцію.

Що насправді робить оператора успішним – це те, якщо глядачі побачать його фільм. Але глядачі в першу чергу дивляться не через те, що зробив оператор, а тому, що їх зачепила історія. Тому все одно головним у фільмі є історія. Бо існує багато ідеально знятих фільмів, але їх ніхто не дивився, бо історія нецікава. Тому моя основна задача як оператора – надати режисерові достатньо матеріалу для постпродакшну.

Стосунки режисера з оператором схожі на стосунки чоловіка та жінки. Спочатку у вас романтичний період, коли ви намагаєтеся один одному сподобатися, під час підготовки розхвалюєте ідеї один одного. Але потім ви разом виходите на майданчик і бачите, що з людьми робить стрес. І режисер, який був спокійний два місяці, починає істерично кричати матом, якщо група відстає за графіком. Всі ми “скажені” по-своєму. Наша задача знайти собі компаньйонів зі “скаженістю”, яка нам підходить.